Зайцев Василій
11 травня 2014-го частини території Донбасу пройшов "референдум", який став відправною точкою для усіх подальших подій у регіоні. Вже важко не помітити взаємозв'язок між кинутим в урну "виборчим бюлетенем", надрукованому на вкраденому принтері з облради, і жорсткої вечірньої артдуелью між Донецьком і Авдіївка, Горлівка і Дзержинському, Маріуполем і Широкино. "Ефект метелика" в наявності, як і наслідки масового обману і самообману – бойовики, окупація, блокада...
"Ми живемо в якійсь кінохроніці, – з гіркою іронією говорять жителі Донецька. – Немов дивишся старий випуск міжнародних новин, а в ньому бойовики, найманці, геноцид, розстріли, терористи, блокпости, окупація, блокада... Переводиш погляд у вікно – там те ж саме. Менше ніж за рік ми повернулися років на 30-40 назад".
Результат жителів
Після "референдуму", який міг би увійти в історію як найстрімкіше (його результати були оголошені через три години після закриття виборчих дільниць, хоча доставка бюлетенів з іншого кінця окупованій області і в мирний час займала близько чотирьох годин), самий нелегітимний (видрукувані бюлетені не мали ступенів захисту, проголосувати можна було як за себе, так і за свою бабусю, сусіда і померлого прадіда) і самий невизначений (питання "референдуму" "Чи визнаєте ви акт незалежності Донецької народної республіки?" добра частина тих, хто проголосував, чомусь сприйняла як "Чи хочете ви приєднання до Росії?" – про це проголосувавши заявляли на екзит-полах). Ті факти, що виборчих дільниць було відкрито рівно в три рази менше, ніж зазвичай, черги зійшли нанівець вже до другої години дня, і до десятої вечора "виборчі комісії" плювали в стелю від нудьги – не збентежили нікого з учасників процесу. За підрахунками "виборчої комісії", майже 90% жителів окупованих територій Донбасу "захотіли" в Росію.
Фото: Сегодня
Після "референдуму" з Донецька почався масовий вихід громадян. Їхали, в основному, молоді та працездатні, студенти та викладачі, лікарі і вчителі, держслужбовці, силовики, комунальники. "До останнього ми сподівалися, що всі ці мітинги, захоплення будівель, натовпи неадекватних людей – все це буде припинено якимось чином. Але після "референдуму" стало ясно – колишнього життя вже не буде, – розповів Сегодня.ua підприємець Олег Еремичев. – Жити і працювати в нав'язаних умовах "республіки" я не збирався, тому що було зрозуміло – існуюча система впала, бізнес не виживе. Після того як у моїх партнерів "віджали" вантажівка з алкоголем, а до нас в офіс прийшли хлопці з автоматами і заявили, що забирають будівлю собі (це я цитую), я прийняв рішення їхати. Мій бізнес в принципі дозволяє мені працювати з будь-якої території України, але тут, у Донецьку – мій дім, друзі, моя колишня життя. Було важко відриватися від цього, але у мене двоє маленьких дітей, і треба було думати про сім'ю. Ми поїхали до Києва. З трудом, але я знову налаштував бізнес, зараз працюю тут і повертатися поки не планую. У моїй колишній квартирі живуть друзі, у яких постраждала будинок на селищі шахти "Жовтнева".
Влітку минулого року в Донецьку залишалося трохи більше половини жителів – позначилася і евакуація, і сезон відпочинку. До осені багато хто повернувся, причому деякі так і не змогли обжитися на новому місці або знайти роботу. Зараз у місті – близько 600 тисяч чоловік, хоча точну цифру ніхто не назве.
Бізнес
За рік Донецька і Луганська область позбулися майже все, що приносило дохід як громадянам, так і державному бюджету. Не винісши всіх принад життя в новоявленої "республіці", великі і середні підприємства вирішили закритися від гріха подалі. Позначилося кілька факторів: кордон з підконтрольними України територіями і неможливість купівлі-продажу товарів і сировини, блокада фінансових потоків, відсутність правил бізнесу як такого. Місцеві виробники, наприклад, хліба, молока, м'ясних виробів перереєструвалися в "ДНР" та виробляють продукцію, яку, звичайно ж, купують ті ж місцеві жителі. Торгівля з "зовнішніми територіями" практично зійшла нанівець – блокада і дикі хабара на блокпостах зробили цю справу неприбутковим і небезпечним. Росія не поспішає торгувати з невизнаною республікою, обмежуючись поставками деяких видів продуктів, але не в тій кількості, якої б вистачало. При цьому кордон з Росією відкрита, але фур з продуктами, напоями, одягом і памперсами там не спостерігається. Тільки гумконвої раз на місяць, але їх вміст покрито таємницею, хоча бойовики запевняють, що під брезентом фур – виключно продукти.
Фото: Соцмережі
Торгівля йде мляво – банально не вистачає грошей. Підприємства стоять або працюють упівсили, зв'язуватися з невизнаними територіями ніхто не хоче. Дехто працює на Україну і на "ДНР" одночасно, сплачуючи податки туди і сюди. Інвестпроекти, капітальне будівництво і ремонт доріг, удосконалення інфраструктури – про все це можна забути.
Інфраструктура
У сухому залишку періоду "травня 2014 – травень 2015" Донецьк має: зруйнований аеропорт і відсутність авіасполучення, невикористаний залізничний вокзал і відсутність жд-повідомлення, зриті гусеницями танків міські дороги – колишня гордість Донецька, зруйновані будівлі і удома.
"Ніхто не замислюється про те, що люди постраждали від обстрілів і треба допомогти їм відновити житло! – Каже мешканка Донецька Ніна Егорчук, чий будинок на Путилівці дивом залишився цілий. – Поряд зі мною живуть сусіди, у яких немає даху, немає вікон – все вибито. Причому скла у вікнах повилітали через те, що в двох метрах від будинку бойовики поставили гармату і стріляли з неї по аеропорту".
Фото: ТАСС
Понівечені осколками і вибухами дороги частково полатані, частково зяють дірами. Київський проспект подекуди підлатали, а ось дорога на перетині вулиці Молодих Шахтарів і Павла Поповича – розбита. Тут же стоять розбиті і спалені залишки магазинів, які з серпня минулого року ніхто не спромігся розібрати і вивезти. Та ж ситуація і з Палацом молоді "Юність", постраждалим від обстрілів, зі будівлю Донецького молодіжного центру на Калинівці, наполовину згорілому, і з багатостраждальним краєзнавчим музеєм, який зруйнований майже повністю. Тільки донеччани-волонтери минулої осені зібрали і вивезли сміття звідти, а розбирати завали нові "влади" Донецька, мабуть, не збираються. Яка доля зруйнованого бойовиками Путилівського мосту, залишається тільки здогадуватися.
Школи, футбольні поля, ринки, будівлі, що постраждали від обстрілів, мовчазно свідчать про те, що накликати війну в будинок можна одним рухом руки, в якій затиснутий безглуздий папірець з питанням.
Бойовики
Власне війна прийшла в Донецьк 26 травня – тоді в донецькому аеропорту була проведена антитерористична спецоперація, там з'явилися "кіборги", Донецьк перетворився на постійно діючу гарячу точку, а наповнили місто бойовики – отримали привід для провокацій і стрілянини в довільному напрямку з незмінним "Донецьк обстріляли з аеропорту!". При цьому самі бойовики перебували в 500 метрах від місця дислокації українських військовослужбовців.
"Ввічливі люди", від яких прихильники чекали тільки мовчазної присутності в місті, виявилися не дуже ввічливими. До захоплень будівель додалися захоплення особистого автотранспорту, будівель, квартир. У житлових кварталах з'явилася стріляючий військова техніка, терикони і лісопосадки виявилися недоступні для мирних жителів – там були обладнані вогневі точки. Виявилося, що людина з автоматом в Донецьку – цар і бог, і якщо царю завгодно постріляти або побуянить, то всім належить смиренно чекати, коли це бажання вичерпається. Інакомислячих неввічливо забирали в підвали та СІЗО, українська символіка опинилася під забороною, при слові "Київ" можна було заробити звання "правосека" або "коректувальника вогню українському артилерії". Все це і понині обіцяє проблеми зі здоров'ям і життям.
Мішки з піском на заправках і біля входів у будинки, вогневі позиції, блокпости в межах міста, бази військової техніки – діти вже розбираються в видах озброєння, дорослі на слух визначають, звідки і куди йде стрілянина.
Фото: AFP
Соціальна сфера
Можна вже сказати, що соціалка відсутня як така. Всупереч своїм же запевненням, самопроголошені "республіки" за рік так і не змогли налагодити ні виплату пенсій та допомог, ні роботу за зарплату, ні фінансування соціальних програм. Пенсії в самопроголошеній "ДНР" обіцяли виплачувати з квітня, однак зрушень у цьому напрямку небагато – невідоме джерело фінансування пенсіонерів несподівано вичерпався. При цьому не рятують навіть введені в якості другої валюти російські рублі. Педагоги й лікарі працюють за "спасибі", частково – за зарплату один раз на три-чотири місяці і за гроші родичів, які хочеш не хочеш, але змушені оплачувати лікування та операції пацієнтів. При цьому медицина у бойовиків декларується як безкоштовна. Навіть комунальники, які показали себе з найкращої сторони і не дали перетворити Донецьк на купу сміття, працюють майже безкоштовно. За рік вони навряд чи бачили свою зарплату більше п'яти разів.
Черга за пенсією. Фото: AFP
Школи і дитячі садки (ті, що ще працюють) змушені просити батьків оплачувати харчування своїх дітей. До слова, в школах планують ось-ось перейти на російську програму навчання, але поки обмежилися тільки переходом з 12-бальної шкали оцінювання до 5-бальною. "Російські підручники до Донецька вже завезли, але їх дуже мало, і на пару шкіл не вистачить", – розповів викладачка Ірина Мась. Зате щотижня в старших класах проводяться політінформації, на яких дітям розповідають про "світле майбутнє "ДНР".
"Ми вам не віримо"
За рік донеччани розучилися вірити кому б то не було, і в першу чергу – телевізору. "Ящики" показують виключно російські телеканали, радіо – тільки російські станції. "Ми тепер знаємо курс долара в Москві і погоду в Новосибірську, але не знаємо, чи піде дощ в Донецьку, – похмуро резюмує донеччанин Андрій Новиков. – Я рік не чув сучасної західної музики ні на радіо, ні на російських телеканалах. До нам не приїжджають відомі артисти, не показують сучасне кіно, театри ганяють старі спектаклі, в музеях одне і те ж. Зате звучать "мелодії старих років", які раніше б і послухав разок-другий в ностальгії, а зараз вже оскому набило – "Любе", Газманов, Кобзон, Віка Циганова... Ми втратили спорт – ми рік без футболу, без нашого "Шахтаря"! – втратили мистецтво, нормальне життя і людей".
Звичні речі в Донецьку раптом знайшли статус важкодоступних або нездійсненних. Зняти гроші з банківської картки неможливо – у місті немає жодного банкомату. Треба їхати за межі окупованих територій, а для цього потрібен пропуск. Отримати перепустку дуже важко і довго. Купити гарний одяг, взуття, ліки – практично нереально.
"Ніяких перспектив, майбутнього і розуміння, що відбувається. Зруйноване місто і спроба вижити. Всього лише за рік...", – з гіркотою говорить донеччанин Євген Раймін.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми