Микола Джига
Завтра Юрію Кравченку виповнилося б 65. А сьогодні – 11 років із дня його трагічної загибелі, причини якої досі викликають гострі суперечки і неоднозначні думки. Офіційна версія слідства – самогубство – наштовхується на серйозні нестиковки. Серед них і два постріли в голову, і відсутність вагомих аргументів добровільно зводити рахунки з життям, і сумнівна передсмертна записка, нібито написана Кравченком, однак вона має мало спільного з його справжнім почерком. Під питанням залишається безліч інших важливих обставин.
Час йде, а істини ми не знаємо. Слідство давно закінчено. Справу закрито і списано в архів. Навіть не всі колеги Кравченка хочуть ворушити минуле. Змінюється влада, приходять і йдуть генеральні прокурори, але за 11 років громадськість не отримала чітких, зрозумілих відповідей – кому була вигідна смерть людини, якій пророкували стати прем'єром, а потім і президентом країни, кому він заважав, хто організатори, замовники, виконавці злочину, якщо він дійсно мав місце, як стверджують рідні та соратники екс-міністра. "Сегодня" продовжує власне журналістське розслідування.
Миколу Джигу і Юрія Кравченка пов'язували не тільки службові, але також сімейні, дружні, особисті взаємини. Коли сталася трагедія, Микола Васильович, досвідчений слідчий, засумнівався в початковій версії суїциду, озвученій тодішнім главою СБУ Олександром Турчиновим і підхопленою іншими сановними керівниками. Міліцейський генерал припустив, що це було навмисне вбивство.
- Ви і зараз так думаєте?
- Ніхто мене не переконав у зворотному. Я доcтаточно добре знав Юрія Федоровича і по службі, і поза нею. Не міг такий неординарний, яскравий, самобутній чоловік, непересічна особистість накласти на себе руки. Не міг! Він був справжнім офіцером з власними поняттями про честь, гідність, самолюбство, кінець кінцем. І якби якісь неймовірні обставини підштовхнули його на крайній крок, він вчинив би по-офіцерські... До слова сказати, у нього була можливість виїхати з країни, він багато разів бував за кордоном, і після зміни влади теж. Але завжди повертався...
- Він міг перебувати в складному психологічному стані, який спровокував призначений на 4 березня допит в ГПУ. Його ж туди, нагадаємо, безпрецедентно публічно, через пресу "запросив" генпрокурор Святослав Піскун.
- По-перше, викликали Кравченка як свідка, а не підозрюваного. По-друге, він не мав чого побоюватися.
- Навіть питань по "справі Гонгадзе", до якого його пристібали?
- Сам Піскун стверджував, що у слідства на той момент не було будь-яких підозр у причетності Кравченка до загибелі журналіста. Так що мотивів чогось боятися у Юрія Федоровича не було. Навпаки, боятися могли його викриттів. Він не приховував, що, крім слідчого, має намір спілкуватися з пресою – журналісти чекали його біля стін ГПУ. Ось цієї інформації дехто серйозно побоювався. І цілком міг прибрати Кравченка, представивши як суїцид. Для більшої переконливості напустили туману з цією ганебною запискою, нібито захованою десь в спортивних штанах... І писав її явно не Кравченко. Це не його почерк, я адже прочитав сотні резолюцій, рукописних документів, розпоряджень Юрія Федоровича. І зміст написаного – зовсім не в його стилі... Дуже, дуже поспішали, робили незграбно, грубо. Не вірю!
Юрій Кравченко з дружиною. Про них говорили: "Красива пара"
- Рік тому один міліцейський генерал висловив нам сенсаційну версію. Про те, що до вбивства Кравченка була залучена група ліквідаторів прихованої дії. У неї нібито входили співробітники секретних спецпідрозділів, які готувалися для протидії організованим злочинним угрупованням і були навчені проведенню гострих заходів, що маскуються під ДТП, отруєння, нещасні випадки. Якось прокоментуєте?
- Це була ретельно підготовлена, до найдрібніших подробиць, ювелірно прорахована спецоперація професіоналів. Чиїсь же сліди на снігу біля будівлі, де все сталося, бачила дружина Юрія Федоровича. Чиї? Так і не з'ясували. Територія, що охороняється, відеокамери по периметру – і незрозуміло, хто пробрався на дачу Кравченка, як таке можливо? Не кажу вже про дивну позицію пістолета "Беретта", з якого були зроблені обидва постріли – зброя немов акуратно притулили до перекладини стільця, де сидів Юрій Федорович. Не кажу вже про положення тіла, яке за всіма канонами мало бути відкинутим. Судово-медична практика підтверджує неможливість подібного подвійного самострілу (слідство стверджувало, що такі випадки були. – Авт.) і Микола Поліщук, визнаний авторитет в сфері медицини, який має великий досвід судмедексперта, повністю виключив самогубство.
- Справу порушили, припинили, знову відкрили і знову звернули. По суті, відпрацьовувалася тільки суїцидальна версія. Чому, на ваш погляд, хоча б формально не розглядали доведення до самогубства?
- Відповім як слідчий – воно, як правило, дуже важко доводиться. Я б і цю версію не скидав з рахунків. Але вона вимагала кропіткої роботи, серії досліджень, вивчення всіх обставин. Їх було безліч. І якби почали йти паралельно, відпрацьовуючи доведення до самогубства, виявилося б, що хтось з висновками осоромився, побажав попереду паровоза. Це перекваліфікація з однієї статті на іншу, інша тактика слідства, зайвий головний біль. Але коли я прийшов в парламент і очолив профільний комітет, то переконував керівництво ГПУ в необхідності відновити закрите наслідок і дорозслідувати справу вже за новою статтею. Мені відповідали, що не потрібно, і так все зрозуміло. Хоча моя думка інше...
- Вас у "справі Кравченка" допитували?
- Допитували неодноразово і з цієї, і з інших резонансних справ. Році в 2011-му, коли вже був губернатором Вінницької області, зателефонував один з тодішніх заступників генпрокурора. Не буду називати прізвище. І запропонував зустрітися в неформальній обстановці за містом. Мене це здивувало. Але – зустрілися. І він прямо говорить: "Вам треба дати свідчення, що вбивство Гонгадзе замовили Кучма і Литвин. Є така політична воля і політичне рішення".
- І що ви?
- Звісно ж, відмовився. Обмовляти когочь? На догоду чиїмось політичним рішенням? А як потім людям в очі дивитися? Це була негарна, брудна провокація, спроба втягнути в кримінал. Заступник генпрокурора діяв не сам, а за погодженням з вищим політичним керівництвом країни. Замислювалася чергова авантюра. Навіщо це потрібно було, поняття не маю. Але якщо такими методами діяли проти мене, губернатора, то що вже говорити про "справу Кравченка"...
- Якісь наслідки мала для вас та заміська зустріч?
- Вони не змусили себе чекати. Будучи губернатором, мені важко було протистояти потужному тиску. Хоч область була не з тих, що відстають, а за деякими показниками випереджала інші регіони. Планів було багато, і зробили чимало. Але працювати не дали. І я знову став народним депутатом. Правда, ненадовго, і це вже інша історія.
- З Кравченка почали і їм же закінчимо. Чи вірите, що правда про його загибелі колись відкриється?
- Хочу вірити. Але час мчить невблаганно...
- 4 березня приїдете на Байкове кладовище?
- Знаєте, вважаю за краще приїжджати туди в день його народження, а не загибелі...
Від слідчого до губернатора
Ім'я: Джига Микола Васильович
Народився: 15 мая 1949 на Вінниччині
В органах внутрішніх справ з 1971-го. Закінчив спеціальну школу міліції і Академію МВС СРСР. Починав слідчим, очолював райвідділи міліції в Київській області, працював на різних посадах в центральному апараті МВС, три роки керував УМВС Кіровоградщини. Був першим заступником міністра – начальником ГУБОЗ, першим заступником держсекретаря МВС, главою НЦБ Інтерполу. У 2003-2004 роках керував Слідчим управлінням ДПА. Обирався народним депутатом України. Очолював Вінницьку облдержадміністрацію.