Нові подробиці справи Гонгадзе: "Записи Мельниченка зроблені не диктофоном"

2 лютого 2015, 17:00

Корчинський Олександр Корчинський Олександр

Спроба визволити Пукача, кіллер-"лікар" і таємниця "плівок"

Рівно 10 років тому, наприкінці січня-лютого 2005 року, найгучніша кримінальна справу України про викрадення і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе пішло на розкриття. 24 січня була отримана санкція на арешт побіжного (до того часу) колишнього начальника наружки МВС Олексія Пукача, пізніше з'явилися зачіпки, за якими вийшли на підручних генерала, його підлеглих Олександра Поповича, Миколи Протасова і Валерія Костенка (їх потім, в 2008 році, засудили за вбивство Гонгадзе). Вперше всі подробиці тих і передували подій в ексклюзивному інтерв'ю для "Сьогодні" розповів колишній старший слідчо-оперативної групи Генпрокуратури у "справі Гонгадзе" Юрій Грищенко.

Реклама

- Нове керівництво прийшло до ГПУ в липні 2002 року, – говорить екс- "важняк". – І вже через пару днів з ініціативи заступника генпрокурора Віктора Шокіна була створена нова слідчо-оперативна група у "справі Гонгадзе". Почали з того, що стали перевіряти інформацію про причетність тих-то і тих, а також виконали дуже багато аналітичної роботи. Щоб перевірити, стежила міліція, потрібно було отримати доступ до документів наружки. Однак вони, що стосуються стеження за Гонгадзе, як відомо, за вказівкою генерала Олексія Пукача були незаконно знищені. Ми порушили проти Пукача кримінальну справу за це (за ст. 365 КК). І суддя Печерського суду в жовтні 2003 року заарештовує генерала.

ЗАТРИМАННЯ ПУКАЧА. Брали ми Пукача в 2003 році біля під'їзду будинку на Великій Васильківській, де він жив з сім'єю. Бійці "Альфи" скритно оточили те місце, а я, єдиний з групи затримання, якого Пукач знав в обличчя, спеціально встав на освітлене місце – ми боялися, що генерал може відкрити стрілянину. Він у той час вже оформляв пенсію, їздив у своїх справах, а десь близько 20:00 його привезли до будинку. Я ступив назустріч: "Здрастуйте, Олексію Петровичу, ви мене впізнаєте?" Він відповів ствердно, і тут із засідки здалися бійці "Альфи". Гострий момент з можливою стріляниною минув... Я кажу Пукачу, мовляв, треба проїхати з нами. Він спокійно погодився. Поїхали, причому Пукача посадили в мікроавтобус з "Альфою". Першою йшла машина, де їхав я, другий – цей мікроавтобус, в третьому були ще наші фахівці. І виявилося, що Пукача... опікують, мабуть, свої, з МВС. У всякому разі, перед нами раптово виявилася міліцейська машина і спробувала нас зупинити. Наша перша машина встигла проїхати, "Альфа" показала документи, що огляду не підлягає і теж прорвалася, а третю машину ці люди (представилися співробітниками ДАІ, але хто знає, ким вони були на ділі) все ж затримали. Ми ж було зупинилися (перша машина), щоб у разі чого допомогти своїм, але незабаром нам подзвонили і сказали, що відпустили. А машина з Пукачем і "Альфою" взагалі не зупинялася, рвонула відразу в ГПУ. Незабаром туди прибули і ми, а міліцейська машина нас супроводжувала до самих стін Генпрокуратури. Вранці ми допитали Пукача як підозрюваного (нагадаю, лише у справі про знищення документів), повезли на санкцію до суду, який генерала заарештував. Прямо з суду ми відправили Пукача в Чернігівське СІЗО, щоб виключити тиск МВС.

Через деякий час з'явилася у нас оперативна інформація, що генерал майже готовий на співпрацю, ось-ось розколеться, але... Незабаром суд змінює Пукачу запобіжний захід і випускає з-під варти... А на початку 2004 року справу проти Пукача взагалі закривають за ст. 6, п. 2. Більш того, було скасовано саму постанову про порушення справи, і апеляція це рішення підтвердила.

Я залишився в групі, що розслідує справу про вбивство Гонгадзе (наслідок тривало), і 14 січня 2004 генпрокурор Геннадій Васильєв призначив мене старшим групи. Кожні 2 тижні я доповідав йому про результати. Причому слухав він дуже уважно, цікавився прискіпливо, аж до того, що інспектував знання матеріалів: а де, в якому томі така-то експертиза, а що в іншому томі... Перша доповідь йому у цій справі тривав 6 годин! Ніякого гальма у справі при Васильєва не було, інша справа, що суміжники, тобто МВС і СБУ, взагалі нам не допомагали, не давали ніякої оперативної інформації. Пукач же в 2004 році справно ходив на допити, як і на засідання суду щодо скасування порушення справи проти нього. Зник він пізніше... Але ще в жовтні 2004 року він вимагав у мене, щоб йому повернули вилучені при арешті особисті документи та опинилися при ньому гроші. Однак я, розуміючи, що у справи все ж буде продовження, нічого йому не повернув...

Реклама

2_55

Ізолятор СБУ. В одній з цих камер з відеоспостереженням вже шостий рік сидить екс-глава наружки.

СЛІД НАРУЖКИ. Лише до осені 2004 року вперше з СБУ прийшла інформація про те, що 15 і 16 вересня 2000 за Гонгадзе стежила міліцейська наружка. Її машини, мовляв, були розташовані там-то і там-то... Але підтвердити це документально вже було не можна, через знищених документів. Проте ми все ж знайшли інший шлях, як знайти причетних: за іншими документами, наприклад, про відрядження, різних виплатах і т. П. (Нам вже дозволили їх виїмку). Плюс до цього ми багатьох допитали, і картина події приблизно склалася. Тобто ми підготували вже солідну базу для слідства. І коли в грудні 2004 повернувся в ГПУ Святослав Піскун і з ним Віктор Шокін, то він відразу запитав: що є у справі? Я доповів, що є. Підготували звинувачення Пукачу в знищенні документів, і 24 січня 2005 (мені якраз виповнилося 40 років) отримали в суді санкцію (заочну, бо Пукач вже зник) на повторний арешт генерала. Останній раз він мені дзвонив 18 листопада 2004 все з того ж приводу про своїх документах, після чого пропав... А у нас були його генеральське посвідчення, пенсійне, дозвіл на носіння зброї та паспорт. Втім, це був якийсь лівий паспорт, там у Пукача була західноукраїнська прописка (в якомусь гуртожитку). Паспортів у генерала-розвідника (так вони, співробітники наружки, і називалися офіційно до 1980-х років) напевно було кілька...

21 лютого я допитував одного з розвідників. Знайшов з ним спільну мову, і він вперше розповів, що ж відбувалося 16 вересня. Хто був у забрала Гію машині, точно мій співрозмовник не знав, але однозначно водієм був Олександр Попович. Це вже зачіпка! Я доповів керівництву, і ми призначили відтворення за участю згаданого розвідника. Оскільки його дані були секретними і взагалі, щоб уникнути витоку інформації, поїхали дуже обмеженим складом з числа нашої групи, а понятими взяли двох дівчаток з нашої секретки. (Щодо засекреченість наружки: коли ми розслідували замах на Олексія Подольського та підозрювані не йшли на контакт зі слідством, ми запросили мати одного з них, щоб психологічно впливати на її сина. Говоримо їй, мовляв, ваш син – майор міліції, а ось поводиться неправильно... Вона: який майор? Він взагалі не міліціонер, працює водієм в якійсь фірмі... Тобто навіть рідні не знали, де насправді працюють співробітники наружки.) Так от, згаданий розвідник показав будинок, звідки вийшов Гонгадзе, місце, де стояла машина наружки та інші подробиці. Головне, ми дізналися, які ще машини наружки були задіяні в той день в районі місця захоплення Гонгадзе, і стали працювати з цими екіпажами. Було дуже непросто, вони спочатку відповідали, що, мовляв, нічого такого не бачили, не пам'ятають тощо. Але під нашим напором все ж помаленьку розговорилися, і до 27 лютого у нас вже була повна картина того, що сталося з усіма дійовими особами. Першим взяли Поповича, він, хоч і не відразу, але розповів, як усе було. Валерія Костенка викликали на допит як свідка, відпустили його, але пустили за ним спостереження. Він став будинки збирати речі, готувався втекти, так як все зрозумів... Після цього ми його затримали, він досить швидко дав свідчення. А Миколу Протасова брали в госпіталі, але він не по хворобі лежав, а на диспансеризації, готувався до звільнення. Ось він мовчав довше за всіх, нічого не визнавав: чи не був, не знаю, не пам'ятаю...

Після цього приїхали ми додому до Пукачу для проведення обшуку. Тільки приступили – дзвінок у двері. Відкриваємо – стоїть людина в білому халаті. Запитує, мовляв, швидку викликали? А сам так уважно на нас дивиться, як перераховує. І руку в кишені тримає... Ну, думаю, це не лікар, зараз нас тут усіх покладе, якщо під халатом, наприклад, "Узі"! Бачу, опера наші потихеньку до зброї тягнуться, але явно не встигають дістати стовбури, якщо "доктор" почне стріляти... Правда, обійшлося, "лікар", почувши від нас, що ніхто нікого не викликав, просто розвернувся, збіг униз, сів у машину і був такий. Потім ми з'ясували, що ніяка швидка за адресою не виїжджати, хоча машина "лікаря" була розфарбована в медичні кольору. Це соратники Пукача так намагалися контролювати ситуацію, можливо, з корпоративної солідарності, не знаю, але на кров не пішли...

Реклама

4-5 березня ми пред'явили затриманим звинувачення, Пукач перебував у бігах. Щодо нього існувало три справи: по знищенню документів, по нападу на Подольського та щодо вбивства Гонгадзе. Причому санкція на арешт існувала спочатку лише по першій справі, за ст. 365 КК України. Але до нас прийшли представники Інтерполу і заявили, що ряд країн за таким звинуваченням шукати не буде, там службові провини – не кримінал. От якщо розшук за вбивство – інша справа. Довелося терміново робити обвинувачення Пукачу і за вбивство, а потім їхати до суду на взяття вторинної санкції на арешт. Це, до речі, в моїй практиці було вперше, зазвичай вистачало однієї санкції, за будь-який злочин, а потім вже йшли інші звинувачення. І для суду це було незвично, але суддя вник у ситуацію і допоміг нам. Пукача став шукати Інтерпол.

3_35

Подольський. Пукач і підручні катували його в лісі.

4_23

Шокін. Керував розкриттям вбивства Гонгадзе.

Реклама

ЗАГАДКА "ПЛІВОК" МЕЛЬНИЧЕНКА. Попутно ми розслідували все, що пов'язано з записами Мельниченка. Я літав до США і там, в нашому посольстві, допитував перебіжчика з РФ Юрія Швеця, який, за його словами, розшифровував за гроші ці "плівки". (На початку 1980-х Швець нібито був однокурсником Володимира Путіна в Інституті КДБ. У 1990 році пішов з КДБ. У 1993 році отримав політичний притулок у США, і тепер разом з сім'єю проживає в передмісті Вашингтона. – Авт.). Сам Мельниченко спілкуватися з нами відмовився. І оригінали "плівок" нам отримати не вдалося. Потім уже, в Україні, нам передали частину записів. Це була та частина, яку Мельниченка, після його евакуації в Чехію, отримав як гарантію, що вся історія – не вигадка. Решта записи так і залишилися в Чехії, ми пізніше їздили туди з Романом Шубіним (прокурорський генерал, нині покійний. – Авт.), Але отримати "плівки" не вдалося. На тих записах, що ми досліджували, підробок не було, на відміну від тих, що пізніше гуляли по інтернету (там з'явилися склейки та інші фальшивки). Сам Мельниченко з'явився в Україні лише наприкінці 2005 року, причому однією з умов його приїзду було припинення справи проти нього (це зробив Святослав Піскун своєю постановою). Ми з Шубіним прибули до аеропорту зустрічати Мельниченко (просто з інтересу). Микола пройшов у віп-зал, побачив мене і відразу підійшов. Каже, мовляв, ось заява про відсторонення вас від моєї справи, бо я знаю, ви хочете мене посадити! Причому ми очно бачилися вперше... Ну ми пояснили, що справи вже немає, він заспокоївся. Але, зрозуміло, Мельниченко залишився в справі про вбивство Гонгадзе як свідок. З допитами ми намучилися... Було їх 4 або 5, а потім Микола потрапив до лікарні... Але нічого суттєвого для слідства Мельниченко нам так і не розповів.

Відносно записів у кабінеті президента: впевнений, там насправді була встановлена стаціонарна апаратура підслуховування. Ми це встановили аналітичним шляхом. Іншої можливості просто не могло бути, ми послідовно виключили всі інші варіанти. Коли і ким вона була встановлена, ми не знаємо, змінювалася чи з часом – теж... Але однозначно – стаціонарна. Якщо ж прийняти версію про "диктофон під диваном", то перша нестиковка – довжина запису (там в основному по 12 годин). Експерти нам однозначно заявили: або пристрій має бути включено в мережу (що в кабінеті президента неможливо), або слід було постійно змінювати джерело живлення (теж нереально). Пультом включити-виключити теж не можна – надто велика товщина стін (будинок на Банковій будувалося, як штаб округу, на століття). А твердження Мельниченка, що елементів живлення вистачало без заміни, експерти відкидають. Друге – дуже висока чіткість запису. На "плівках" відбився навіть скрип пера авторучки, руху на столі, шелест паперу та інше. Для диктофона під диваном це неможливо (теж висновок експертів). Словом, ми активно рухалися в бік дослідження таємниці "плівок Мельниченка", пошуку замовників як вбивства Гонгадзе, так і "касетного скандалу". Але 16 вересня 2006 року я отримав команду передати справу іншим людям... Проте ми з колегами і сьогодні чітко уявляємо собі, як мало б розвиватися далі слідство для повного встановлення істини у "справі Гонгадзе". Треба було, по-перше, встановити, чим же, якою апаратурою, вівся запис. Друге: дізнатися, хто ж на ділі контролював процес запису. І третє – визнати плівки реальними. Після чого провести ще лінгвістичну, ситуативну, психологічну та інші спеціальні експертизи, а потім уже записи, якщо все підтвердиться і вони отримають силу доказів, передати суду. Ось в цьому була, на мій погляд, помилка команди Рената Кузьміна, коли вони спробували вважати "плівки" доказами, а потім Конституційний суд їх "поправив". Не було встановлено, яким чином були здійснені записи, а без цього, як я вже говорив, все це не має сенсу. Будь-який суддя першою справою запитає: звідки взялися ці записи? Відповіді поки немає...

СУД – 6 ЛЮТОГО

Нагадаємо, що самого Пукача зловили 21 липня 2009 в селі Молочки Житомирської області співробітники СБУ. За словами нашого джерела, знайшли втікача через його шурина, тобто брата дружини (хоча він і розлучився, але з швагром відносини підтримував). Вдалося засікти їх телефонні переговори, після чого і вийшли на згадане село. У січні 2013 року Пукача засудили до довічного ув'язнення, проте він з вироком не погодився і подав апеляцію, яка вельми мляво розглядається нині в Апеляційному суді Києва. Крім неї, є ще дві апеляції. По-перше, апеляція потерпілого Олексія Подольського, який вважає, що треба відправити справу на новий розгляд у суді першої інстанції і зробити процес публічним. Поки ж він закритий через те, що мова йде про роботу наружки, яка засекречена. Свого часу суддя у справі Пукача замовив спеціальну експертизу, і фахівці визнали наявність в матеріалах таємниці, тому суд закритий. І, за словами Подольського, також представник Мирослави Гонгадзе, юрист Валентина Теличенко, оспорює формулювання вироку.

Апеляційний процес почався ще восени 2013 року, але засідання в основному переносилися. Після Майдану суд відновив роботу. Проте в серпні минулого року склад суду пішов у відставку. Тепер за справу взявся новий склад суду, однак, оскільки процес закритий, а Подільський захотів взяти адвоката, то засідання відкладені, щоб дати можливість захиснику отримати допуск до СБУ для участі в секретних слуханнях. Як нам розповів Олексій Подольський, допуск до цих не отримано, в СБУ від адвоката вимагають все нових довідок. Поки засідання призначене на 6 лютого, але чи відбудеться воно, ніхто не знає.

Екс-генерал весь час після арешту перебуває в ізоляторі СБУ в Києві, його подільники відбувають покарання (12 років отримали Костенко і Попович, 13 років – Протасов). Як розповів нам їх адвокат Віктор Чевгуз, на сьогодні Протасов переведений з "ментовської" зони під Міною (Чернігівська область) в лікарню Бучанській колонії під Києвом для лікування (він визнаний інвалідом 2-ї групи по ряду захворювань). Попович сидить у Менській колонії, а Костенко визначений на поселення поруч з цією установою.

Пройшов було слух, що останки Георгія Гонгадзе недавно поховані, причому потихеньку, щоб не викликати нездорового уваги (справа, мовляв, сімейне). Проте джерело в бюро СМЕ Києва назвав це "брехнею", заявивши, що тіло загиблого журналіста і раніше в морзі на столичній вулиці Оранжерейній.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти